відбуття

ВІДБУТТЯ́, я́, с.

Дія за знач. відбу́ти 1, 3.

Коли треба було сказати образно, що хтось дістав якийсь термін каторги чи тюрми з позбавленням додатково ще тих чи тих прав (права листуватися, права жити в певних містах після відбуття тюрми чи таборів тощо), тоді говорилося: “Дістав десять (або 15 – 20 – 25) років з приколкою” (І. Багряний);

Серед них [паперів] було коротке й скупе повідомлення, що в Ковалівку, після відбуття покарання, повертається за місцем проживання громадянин Ігор Княжевич (В. Кучер);

Тільки трохи їх і втішило те, що хлопці відправлялись, як сказав Лимар, в доброму настрої та що вже після їхнього відбуття прийшла на штаб Богданові звістка про орден, яким його нагороджувалось за якісь подвиги ще за Дніпром (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. відбуття — відбуття́ іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. відбуття — -я, с. Дія за знач. відбути 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відбуття — ВІДБУТТЯ́, я́, с. Дія за знач. відбу́ти 1. Серед них [паперів] було коротке й скупе повідомлення, що в Ковалівку, після відбуття покарання, повертається за місцем проживання громадянин Ігор Княжевич (Кучер, Трудна любов, 1960, 546).  Словник української мови в 11 томах