відвітний
ВІДВІ́ТНИЙ, а, е, заст.
Який є відповіддю на що-небудь або містить відповідь.
Як же усе староста розказав і прийшлося батькові одвітне слово казати, вона так і припала до дверей (Г. Квітка-Основ'яненко);
На мій рух жінка не одповіла одвітним рухом (М. Коцюбинський);
Голова ради обвів усіх казахів схвильованими чорними очима. У багатьох очах він зустрів гарячі відвітні вогники (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)