відвітний
ВІДВІ́ТНИЙ, а, е, заст. Який є відповіддю на що-небудь або містить у собі відповідь.
Як же усе староста розказав і прийшлося батькові одвітне слово казати, вона так і припала до дверей (Кв.-Осн., II, 1956, 57);
На мій рух жінка не одповіла одвітним рухом (Коцюб., II, 1955, 404);
Голова ради обвів усіх казахів схвильованими чорними очима. У багатьох очах він зустрів гарячі відвітні вогники (Донч., І, 1956, 116).
Словник української мови (СУМ-11)