відкуп
ВІ́ДКУП, у, ч.
1. іст. Право на стягання з населення податків, яке надавала держава приватній особі за певну грошову винагороду.
При системі відкупів держава передавала частину своїх прав кільком приватним особам (із журн.);
// Територія, на якій діяло це право.
Він .. завжди їздив по своєму одкупу, робив ревізію (Панас Мирний).
2. Те саме, що ви́куп 2.
– Відпусти мене, діду, до моря, Дорогий дам за себе відкуп (Н. Забіла);
Вузький проїзд заповнили татари – вели ясир, відкуп (Ю. Мушкетик);
// Дія за знач. відкупо́вувати 2.
Відкуп від служби в армії.
◇ (1) На ві́дкуп кому і без дод.:
а) щоб відкупитися.
Збір мита звичайно князі здавали на відкуп або в оренду (з навч. літ.);
б) (перев. зі сл. відданий, віддавати і т. ін.) у чиє-небудь розпорядження.
Сам Бог їм [панам], як корчма крамареві, на відкуп даний (Іван Ле);
Сьогодні космос – вже не далека чорна пустеля, віддана на відкуп фантастам, а жива реальність, предмет повсякденних устремлінь (із журн.);
Залишаю цей сюжет на відкуп соціологам, і до того ж майбутнім (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)