відлягати
ВІДЛЯГА́ТИ, а́є, недок., ВІДЛЯГТИ́, я́же, док., безос.
Переставати відчуватися, послаблюватися, припинятися (про біль, тугу, неспокій і т. ін.).
З кожним її словом мені відлягало (У. Самчук);
[Павло:] Мені от треба затягтись міцним чимсь, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь (М. Старицький);
Гатило бачив, як його давньому побратимові нарешті відлягло, що він прилучився до всіх і став таким, як і всі навколо нього (І. Білик).
◇ (1) Відлягти́ (відійти́, рідко відли́гнути) / відляга́ти (відхо́дити) від се́рця (від душі́, на се́рці, на душі́):
а) (у кого, кому і без дод.) хто-небудь відчув полегшення, спокій, перестав тривожитися, хвилюватися.
Ось скоро й обмолотини будуть... Може, таки і в нас одлигне на серці (Ганна Барвінок);
Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив – і помирився! .. Тепер від серця відлягло і зовсім полегшало (І. Карпенко-Карий);
В неділю чи в свято вийде Олександра на музики, впірне, мов у море, в юрбу веселої, безжурної челяді, задивиться на парубочу красу, і відійде трохи від серця (М. Коцюбинський);
Після зборів у Гната відлягло на серці, а на душі стало легко, ніби з плечей звалив гору (С. Чорнобривець);
У Серафими Іванівни відлягло на серці (Ю. Мокрієв);
У Маслова відлягло від душі, він зрозумів: товариство прийняло його до свого школярського гурту (Ю. Збанацький);
Пішов [Мина], і всім ніби аж відлягло від душі (О. Гончар);
Відлягло на душі й полегшало, бо ти вже бачив саму Василинку, схожу на пшеничний колосок (Є. Гуцало);
Карл-Йозеф Цумбруннен не квапився і мовчки пив перецукроване молдавське вино, хоч йому й не відлягало від серця (Ю. Андрухович);
б) перестати тривожити, хвилювати (про горе, біду і т. ін.).
– Бгатці [братці]! – сказав Черевань. – От я почувсь на добре. Ходімо лиш до хати. Там нам дадуть таких вареників, що всяке горе на душі одлигне (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)