віднятий
ВІДНЯ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до відня́ти 1.
– Йому дали село, одняте в одного польського дідича, повстанця (І. Нечуй-Левицький);
Україна голосно кричала повернути їй відняту волю... (І. Огієнко);
Цю узбечку, відняту в оскаженілих ішанів, вони завжди бачили неодмінно в товаристві Юрського (Іван Ле);
// відня́то, безос. пред.
На початку утворення радянської влади в Казахстані у баїв було віднято право голосу (О. Донченко);
Ніщо не помогло, і Олега в неї таки віднято (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)