віднятий
ВІДНЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відня́ти 1.
— Йому дали село, одняте в одного польського дідича, повстанця (Н.-Лев., І, 1956, 598);
Цю узбечку, відняту в оскаженілих ішанів, вони завжди бачили неодмінно в товаристві Юрського (Ле, Міжгір’я, 1953, 382);
// відня́то, безос. присудк. сл.
На початку утворення Радянської влади в Казахстані у баїв було віднято право голосу (Донч., І, 1956, 145).
Словник української мови (СУМ-11)