відомщати
ВІДОМЩА́ТИ, рідко ВІДІМЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДОМСТИ́ТИ, рідко ВІДІМСТИ́ТИ, мщу́, мсти́ш, док., кому, чому і без дод.
Те саме, що мсти́ти.
Тричі ходив з отаманом Воювати з бусурманом. За батенька відомщати, За нещасну рідну мати [матір] (М. Костомаров);
Наткнувся в темряві на відро з мазутою [мазутом] і пригадав раптом, як давно колись в їхньому селі парубки відомщали дівкам... (О. Гончар);
Ігор же [Ольгович], порадившись із братами своїми, захотів одомстити за себе. І поїхали вони до Переяславля вдруге, і стали коло Переяславля, і, бившись три дні, та не досягнувши нічого, вернулися до себе (з легенди);
Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву... О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя – невільне, підданське! (Панас Мирний);
Я повинен відомстити за його смерть, належно покаравши угорців (П. Загребельний);
Я собі так міркую, що ми повинні одімстити. Вони нам грецьких драконів, а ми їм – люботинських щурів (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)