відомщати
ВІДОМЩА́ТИ, ВІДІМЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДОМСТИ́ТИ, ВІДІМСТИ́ТИ, мщу́, мсти́ш, док., рідко. Те саме, що мсти́тися.
Наткнувся в темряві на відро з мазутою і пригадав раптом, як давно колись в їхньому селі парубки відомщали дівкам… (Гончар, Новели, 1954, 125);
Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя — невільне, підданське! (Мирний, V, 1955, 342);
І дав собі клятву хлопець відомстити ворогам за батька (Цюпа, Три явори, 1958, 13).
Словник української мови (СУМ-11)