відпасати
ВІДПАСА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВІДПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПА́СТИ, су́, се́ш, док.
1. кого, що. Те саме, що випаса́ти 1.
Лаврін одпасав сліпого коня кілька днів у лісі й далі поїхав верхи (Ю. Мушкетик);
Вчора він не прийшов – відпасав череду, троє телят, дві корови (Є. Пашковський);
– Коня вже не пасу. Інші відпасують (із журн.).
2. що, перен., фам. Добре харчуючись, відрощувати живіт, обличчя і т. ін.
А батько Пугач .. знов до Кирила Тура: – А що, вражий сину! Зоп'явсь уже на ноги? Одпас уже товсту мармизу? (П. Куліш);
Я собі живіт кругленький вже відпас (Леся Українка);
– Бачила, яку пику та воло відпасла? (І. Вирган).
3. Пасінням відробляти за що-небудь.
Ми їм перше пасли, а вони нам нехай відпасають (Сл. Гр.).
4. тільки док. Пропасти певний час.
Одпас день (Сл. Гр.).
5. тільки док., розм. Закінчити, перестати пасти.
– Я вже своє відпас (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)