відпрохуватися
ВІДПРО́ХУВАТИСЯ, ВІДПРО́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДПРОХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, ВІДПРОСИ́ТИСЯ, ошу́ся, о́сишся, док.
1. Випрошувати для себе дозвіл у кого-небудь, щоб відлучитися з місця роботи, з дому і т. ін.
Вона була тільки тоді щаслива, як одпрошувалась в гості до батька (І. Нечуй-Левицький);
У неділю він [Тарас] одпрошується у Ширяєва на Мохову, до свого пана Енгельгардта (О. Іваненко);
У неділю одпросилась якось у батька на погуляння (Марко Вовчок);
Першої неділі після цього відпрохався Семен у пана на часинку до брата (М. Коцюбинський);
Виявилося, що Людмила не просто відпросилася в директора з'їздити на день-два до батьків, а взяла відпустку (Іван Ле).
2. Прохати про звільнення від чого-небудь.
Другі, аби рік вибути – зараз і одпрохуються; а він – ні (Панас Мирний);
– Довго я умовляла його, щоб він одпустив хоч мене, ледве одпрохалась (з казки);
// Відмовлятися від чого-небудь.
Устина садовить його вечеряти, а він відмовляється, відпрошується, нізащо не сяде до столу (С. Чорнобривець);
Ніхто не хотів оставатися позаду за сотником Мручком. Що мали найкращого, зносили. – Мені вже й відпроситися годі. Місця для того добра не маю, – пояснив гетьман (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)