відпуст
ВІ́ДПУСТ, у, ч., рел.-церк.
1. У православ'ї – благословіння парафіян на вихід із церкви по закінченні відправи.
О. Яким тільки що відпуст прочитав (А. Свидницький);
Євангеліє читає настоятель, повернувшись обличчям до людей. Відпуст виголошує з хрестом (з рел.-церк. літ.).
2. Місцевий церковний обряд, під час якого масово відпускаються гріхи.
Вона погодилась з Настею, навіть обіцяла піти після жнив на відпуст відмолювати гріхи свої й доччині (М. Коцюбинський);
На Миколи, дев'ятого травня за старим стилем, в селі Гільчі великий одпуст (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)