відрада
ВІДРА́ДА, и, ж.
1. Почуття задоволення, втіхи, радості.
Не було Остапові сну, ані відпочинку; не було спокою, ані відради (Марко Вовчок);
Лице засвітилось одрадою: “От де моя праця, – немов казали його очі, – не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..” (Панас Мирний);
Всіх згадали, та забули Помолитися за тих, Хто конає в злій неволі Без відради та утіх (П. Грабовський);
Якась відрада, тихе вдоволення обняло йому душу (О. Маковей);
Усе навіює відраду – і вітряки, й сади густі (В. Сосюра);
// Розрада, заспокоєння.
Ходив по місту, як неприкаяний, і гасла надія на останню відраду, яка ще могла бути для нього в житті (Р. Іваничук).
2. Той (те), хто (що) приносить таке почуття.
“О сину! Світ моїх очей! .. Моя ти радість і одрада” (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)