відробітний
ВІДРОБІ́ТНИЙ, а, е.
Те саме, що відробі́тко́вий.
У XVIII – на початку XIX ст. селяни Закарпаття на користь греко-католицького парафіяльного духівництва виконували відробітну повинність, яка становила 1–2 дні на рік (з наук. літ.);
// у знач. ім. відробі́тне, ного, с. Те, що відпрацьоване за позичене, одержане в борг.
Чекай, небоже, поки закінчить весняні роботи маєтніший господар. Тоді поклонишся йому в пояс, ласкавим добродієм звеличиш – можливо, й підсобить. Будеш потім на відробітне до нього ходити, коли покличе, будеш його боржником до жнив (І. Нижник).
Словник української мови (СУМ-20)