відрубний
ВІДРУБНИ́Й, а́, е́, іст.
Стос. до відрубу (у 3 знач.).
Закон від 14 червня 1910 р. давав право на перехід усієї сільської громади і селища з подвірним землеволодінням до відрубних ділянок за згодою простої більшості сільського сходу (з наук. літ.).
ВІДРУ́БНИЙ, а, е.
1. Який розташований окремо або відокремлений від чого-небудь.
Хуторець мій одрубний (Ганна Барвінок);
Люди живуть на відрубних берегових горах. Щоб сіяти збіжжя, палять ліс (В. Домонтович);
Вирішення українського питання бачилося шляхом поділу коронного краю Галичини на відрубні українську та польську частини і відбудови староукраїнського Галицько-Волинського королівства (із журн.).
2. Відокремлений, особливий, самостійний.
При кінці XVI віку унія з Польщею, зразу політична, а далі й обрядова, силою натуральної реакції кинула між українців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почуття, першу свідомість національних інтересів, відрубних від інтересів польських (І. Франко);
Повнозначна творчість індивідуально відрубна і разом з тим посилена знанням і використанням традиції (М. Рильський).
3. Уривчастий (про мову, слова).
У хаті стало тихо-тихо, тільки .. чутно було скрип пера або одрубні вимови Пороха (Панас Мирний);
Яку б можна зробити примітку Про коротке, одрубне “прощайте” (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)