відрубник
ВІДРУБНИ́К, а́, ч., іст.
Селянин, який вийшов із громади й був наділений відрубом (у 3 знач.).
Не підкоряючись розпорядженням землевпорядної комісії, селяни вчинили активний опір сільським урядовцям і загонові поліції, не допустили їх проводити нарізування земель відрубникам (з наук. літ.);
У 20–30-ті роки XX ст. Роменщина була округою з великою кількістю столипінських хуторян-одрубників (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)