відрубник
ВІДРУБНИ́К, а́, ч., іст. Селянин, що вийшов з громади й був наділений відрубом (у 3 знач.).
Не підкоряючись розпорядженням землевпорядної комісії, вони [селяни] вчинили активний опір сільським урядовцям і загонові поліції, не допустили їх проводити нарізування земель відрубникам (Іст. УРСР, І, 1953, 673).
Словник української мови (СУМ-11)