відсипати
ВІДСИ́ПАТИ див. відсипа́ти.
ВІДСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. відси́плють; док., що, чого.
1. Надбираючи, сипати частину чогось у посудину, мішок і т. ін. (про сипкі та дрібні тіла).
Черниця .. пшона одміряє у глечик, одсипає муки в миску (Марко Вовчок);
Павло знімає зі спини чувал, несе до засіки, половину відсипає (Григорій Тютюнник);
– Ось я зараз .. одсиплю в припіл оброку коням (І. Нечуй-Левицький);
Я щедро відсипав їй горіхів (М. Чабанівський);
// розм. Давати кому-небудь щедро, у великій кількості (перев. про металеві гроші).
– Якщо всі вівці – то туди їм і дорога! – гостро відповів запорожець і заходився відсипати старцям у жмені мідяки (М. Старицький);
Ївга зараз і відсипала гроші, скільки казав писар (Г. Квітка-Основ'яненко);
Хоч дівчину врятували. Одну зі всього ясиру, Одсипавши хану за неї Усе, що там ще зосталось (Л. Костенко).
2. спец. Те саме, що насипа́ти¹ 4.
Шари насипів необхідно відсипати з ґрунтів, однорідних за видом та консистенцією (з навч. літ.);
Відсипати дрібним щебенем проходи між коліями.
3. розм. Надбирати частину рідкої страви в іншу посудину.
Вони [рибалки] не забули й про Вутаньку, відсипали юшки і на її долю (О. Гончар);
// розм. Відливати рідину куди-небудь.
Я, не вагаючись, мерщій одсипав у невеличкі пляшечки і м'ятних, і гофманських капель (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)