відстороняти
ВІДСТОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, ВІДСТОРО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок. ВІДСТОРОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док., кого, що, рідко.
1. Те саме, що відсува́ти 1.
Володя відсторонив папір. – Не напишу! – прошепотів він (О. Донченко);
// Відштовхувати, відпихати когось від себе.
– Тіточко-голубочко! пустіть-бо! – забігаючи уперед, одно просить Івась. – А то не пущу і вас. – Добре-добре, – одсторонюючи його, – каже Параска (Панас Мирний);
// Зупиняти кого-небудь, відхиляти що-небудь.
Відсторонивши його рішучим рухом руки, не оглядаючися, пройшла [Оля] попри остовпілого Володка (І. Франко);
Мсьє Абель похитав головою й відсторонив губами склянку з водою (Ю. Смолич).
2. кого від чого. Те саме, що усува́ти¹; звільняти.
– Чому в списку нема Колосовського? Хто дав тобі право зневажати, відстороняти в такий час його, нашого чесного товариша... (О. Гончар);
Часто-густо батьки відсторонюють дітей від трудових обов'язків і внаслідок цього виховують білоручок (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)