відстоювати
ВІДСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСТОЯ́ТИ, ою́, ої́ш, док., кого, що.
1. Простоювати на ногах певний час.
Відстояти вахту;
// Стоячи, бути присутнім до кінця чого-небудь.
Пробравсь [Павло] до церкви, одстояв службу (Марко Вовчок).
2. Те саме, що захища́ти; обороняти.
Вона із зброєю в руках відстоюватиме честь і незалежність своєї Батьківщини (В. Кучер);
Дівчата були ще раді, що парубки з ними, – .. чи п'яне попадеться, чи собака кинеться – є кому одстояти й оборонити (Панас Мирний);
// Боротися за збереження чого-небудь.
Необхідність постійно відстоювати право на фінансування для багатьох університетських професорів обернулася необхідністю визначитися, чим переважно займатися: викладацькою роботою чи науковими дослідженнями (із журн.);
// Доводити правильність чого-небудь.
Молодь гаряче почала одстоювати нові методи роботи (О. Копиленко);
Хоч я й одстояв половину статті, зате цікавіша половина пропала (М. Коцюбинський).
3. Залишаючи рідину в нерухомому стані, надавати можливість частинкам речовини осідати на дно посудини, резервуару і т. ін.
Воду для поливу кімнатних рослин відстоюють у спеціальних банках (з наук.-попул. літ.).
(1) Відстоя́ти но́ги – втомити ноги довгим стоянням.
– Сідайте, бо ноги відстоїте (Ганна Барвінок).
◇ (2) Відсто́ювати стояни́ – марно витрачати час, чекаючи кого-, чого-небудь.
– Катни, Оришко, – каже господиня, – до паламарихи та купи квіток. Тільки вибирай найкращих, свіжих... – То це й прийшла... То відпускаєте, чи що, бо мені ніколи стояни відстоювати (М. Сиротюк).
Словник української мови (СУМ-20)