відстоювати
ВІДСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСТОЯ́ТИ, ою́, ої́ш, док., перех.
1. Простоювати на ногах певний час, виконуючи якусь роботу.
Відстояти вахту;
// Стоячи, бути присутнім до кінця чого-небудь.
Побравсь [Павло] до церкви, одстояв службу (Вовчок. І, 1955, 164).
Відстоя́ти но́ги — втомити ноги довгим стоянням.
— Сідайте, бо ноги відстоїте (Барв., Опов.., 1902, 215).
2. рідко. Те саме, що захища́ти; обороняти.
Вона із зброєю в руках відстоюватиме честь і незалежність своєї Батьківщини (Кучер, Чорноморці, 1956, 119);
Дівчата були ще раді, що парубки з ними, — ..чи п’яне попадеться, чи собака кинеться — є кому одстояти й оборонити (Мирний, III, 1954, 43);
Хвала народові, що мужніми грудьми від орд нападницьких Країну Рад відстояв (Рильський, І, 1956, 165);
// Боротися за збереження чого-небудь.
Один тільки пролетаріат відстоює в наші дні справжню свободу націй.. (Ленін, 19, 1950, 69);
Радянський народ не боїться погроз, впевнено відстоює мир (Літ. газ., 9.V 1951, 4);
// Доводити правильність чого-небудь.
Молодь гаряче почала обстоювати нові методи роботи (Коп., Вибр., 1948, 106);
Хоч я й одстояв половину статті, зате цікавіша половина пропала (Коцюб., III, 1956, 167).
3. спец. Залишаючи рідину в нерухомому стані, надавати можливість частинкам речовини осідати на дно посудини, резервуару тощо.
Словник української мови (СУМ-11)