відтаювати

ВІДТА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДТА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док.

1. кого, що. Нагріванням розморожувати кого-, що-небудь.

Лускату і нелускату рибу відтаюють у ваннах (з наук.-попул. літ.);

Щоб зробити холодильник більш економічним, треба його регулярно відтаювати і просушувати (з навч. літ.);

Гадюку мерзлу взявши в руки, Іван за пазуху відтаять положив (Л. Боровиковський).

2. Виходити із замороженого стану під впливом тепла; розмерзатися.

Залазити в намет надовго було небезпечно, бо він моментально починав відтаювати і промокати (з Інтернету);

// Розмерзаючись, відокремлюватися, відпадати.

Лід у трубах почав відтаювати;

// перен. Позбуватися похмурості, стриманості; пом'якшуватися.

Я думав, що з часом все стане на свої місця, я починав відтаювати, як лід по весні, і почувати, що шукаю зустрічі з нею... (Ю. Покальчук).

3. перен. Ставати менш напруженим.

Заморожені конфлікти в деяких регіонах почали відтаювати (з газ.).

Значення в інших словниках

1. відтаювати — відта́ювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відтаювати — -юю, -юєш, недок., відтаяти, -аю, -аєш, док., перех. Нагріванням розморожувати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відтаювати — ВІДТА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДТА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Нагріванням розморожувати що-небудь. Лускату і нелускату рибу відтаюють у ваннах (Технол. пригот. їжі, 1957, 32); Гадюку мерзлу взявши в руки, Іван за пазуху відтаять положив (Бор., Тв., 1957, 177).  Словник української мови в 11 томах