відторгати
ВІДТОРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТО́РГНУТИ, ну, неш, док.
1. що. Насильно забирати землі, володіння тощо; загарбувати.
Візантія у період панування київського князя Святослава переживала тяжкі часи. Її потрясали нищівні набіги угрів, не давали спокою араби, які відторгали то одну, то другу частину її володінь (з наук. літ.);
Землю ж, що відторгнули ви у антів, не полишимо антам (Д. Міщенко).
2. що, біол. Відчужувати, не приймати (про орган, організм).
Прополіс здатний відторгати змінені життєздатні тканини, наприклад мозолі, бородавки (з наук.-попул. літ.).
3. кого, що, перен. Відстороняти, відчужувати кого-, що-небудь від когось, чогось.
Рабиня та – донька древлянського князя Мала, упокореного нещадно мстивою княгинею Ольгою, яка відторгнула Мала від його питомих Дерев (П. Загребельний);
Хіба історія знає хоч один приклад, щоб бюрократ вийшов на люди і розкаявся в тому, що він – бюрократ? Зроби котрийсь із них так, і система миттєво відторгне його (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)