відтуляти
ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., що.
Звільняти щось від того, що його закриває, робить невидимим; відкривати.
Молочна ріка хмар поволі відпливла набік, відтуляючи інші верхів'я і розшарпаний ланцюг височенних гір (П. Загребельний);
На зморщеному чолі невільника виступив білий пруг давньої близни [рубця]. Волосся звісилось додолу й відтулило розірване вухо (Н. Королева);
Вії миттю злетіли вгору, одтуливши терпкі смоляні очі (Григорій Тютюнник);
// Знімати з поверхні чогось те, чим воно закрите, заслонене; відслоняти.
Стара хатина з білою стіною почала прояснятися в балці, ніби жартовлива [жартівлива] дитина помалісеньку [помалесеньку] одтуляла рукавом заслонене лице (С. Васильченко);
Мотря затулила губи хустиною, але зараз їх одтулила (І. Нечуй-Левицький);
Орися несміливо відтулила обличчя (Б. Грінченко);
Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила ілюмінатор. У морі було темно (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)