відучувати

ВІДУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., кого від чого і з інфін.

Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати.

Адже тривалий час в армії він і бійців відучував давати негативні відповіді, і сам відучився (О. Гончар);

– Татей не вмовляють, княже. Татей відучують від татьби мечем і сулицею (Д. Міщенко);

Ми вас одучим, супостати, морити вдов [вдів] (І. Котляревський);

Ніяк не можна було відучити його від того, щоб не робив пакостей своїм товаришам (І. Франко);

– Підвеземо? – чи спитав, чи запропонував молодий шофер: життя ще не відучило його співчувати тим, кого зустрічав на нічній дорозі (А. Михайленко).

Значення в інших словниках

1. відучувати — віду́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відучувати — -ую, -уєш, недок., відучити, -учу, -учиш, док., від чого і з інфін. Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відучувати — Визвичаювати, визвичаїти, повизвичаювати  Словник чужослів Павло Штепа
4. відучувати — ВІДУЧИ́ТИ (примусити позбутися якоїсь звички), ВІДЗВИЧА́ЇТИ. — Недок.: віду́чувати, відзвича́ювати. Ніяк не можна було відучити його від того, щоб не робив пакостей своїм товаришам (І. Франко); Ми вас одучим, супостати, морити вдов (І. Котляревський); Я його від цього відзвичаю (О. Кобилянська).  Словник синонімів української мови
5. відучувати — Віду́чувати, -ду́чую, -ду́чуєш; відучи́ти, -дучу́, -ду́чиш, -ду́чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. відучувати — ВІДУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДУЧИТИ, учу, учиш, док., від чого і з інфін. Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати. Ми вас одучим, супостати, морити вдов (Іван Котляревський, I, 1952, 234); Ніяк не можна було відучити його від того...  Словник української мови в 11 томах