відучувати

ВІДУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДУЧИТИ, учу, учиш, док., від чого і з інфін. Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати.

Ми вас одучим, супостати, морити вдов (Іван Котляревський, I, 1952, 234);

Ніяк не можна було відучити його від того, щоб не робив пакостей своїм товаришам (Іван Франко, VIII, 1952, 395);

Чи можна від неї, від вольної волі, коли-небудь відучити людину? (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 618).

Значення в інших словниках

1. відучувати — віду́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відучувати — -ую, -уєш, недок., відучити, -учу, -учиш, док., від чого і з інфін. Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відучувати — Визвичаювати, визвичаїти, повизвичаювати  Словник чужослів Павло Штепа
4. відучувати — ВІДУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., кого від чого і з інфін. Примушувати позбутися певної звички; відзвичаювати. Адже тривалий час в армії він і бійців відучував давати негативні відповіді, і сам відучився (О.  Словник української мови у 20 томах
5. відучувати — ВІДУЧИ́ТИ (примусити позбутися якоїсь звички), ВІДЗВИЧА́ЇТИ. — Недок.: віду́чувати, відзвича́ювати. Ніяк не можна було відучити його від того, щоб не робив пакостей своїм товаришам (І. Франко); Ми вас одучим, супостати, морити вдов (І. Котляревський); Я його від цього відзвичаю (О. Кобилянська).  Словник синонімів української мови
6. відучувати — Віду́чувати, -ду́чую, -ду́чуєш; відучи́ти, -дучу́, -ду́чиш, -ду́чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)