відчужувати
ВІДЧУ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЧУ́ЖИТИ, жу, жиш, док.
1. кого. Викликати припинення близьких стосунків із ким-небудь; робити когось, щось чужим, далеким кому-, чому-небудь.
– Плачеш, що я тираню тебе, замикаю, відчужую від людей (І. Франко);
Ми зустрілися серед нових умов, що мимоволі відчужували нас (Ірина Вільде);
Довге перебування в окопах, потім тюрма відчужили його від світу (В. Гжицький).
2. що, юр. Спираючись на певний закон, відбирати в кого-небудь майно на користь держави, організації чи окремої особи.
Кожний громадянин .. має право .. набувати і відчужувати майно із зазначеними в законі обмеженнями (з мови документів);
– Спасибі, таки відчужили хоч хату та кузню, мене наділили (А. Головко).
3. що. Відокремлювати, відділяти.
Разом із зерном і соломою, навіть при повній відсутності змиву ґрунтів, ми відчужуємо азот, фосфор, калій та інші елементи (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)