відчутний
ВІДЧУ́ТНИЙ, а, е.
1. Який сприймається органами чуття.
Ледь відчутний вітерець з острова здоганяє баркаси і приносить невидиму хвилю тонких ароматів (Л. Смілянський);
На горищі, куди не подивишся, розкошували павуки, ледь відчутний протяг сколихнув розвішані від крокви до крокви брудні верети павутиння (І. Нижник);
Ці відчутні на дотик і видимі нами на сцені предмети .. потрібні й важливі (з мемуарної літ.);
* Образно. Завжди, слухаючи бабин голос, морозно відчутний, як іній, отрушений вітром, Андрій міркував, буцім слова умовкають, недоказавши щось знане (Є. Пашковський).
2. Помітний, значний.
Треба було поповнити [опришкам] запаси м'яса, бо полювання на дрібного звіра не давало відчутної користі (В. Гжицький);
Ніч стала чорнильно-темною, запахи свіжого снігу, морожених трав, гнилуватого моху стали особливо відчутними (В. Собко);
В культурі “нового скіфського царства” менш відчутний передньоазійський вплив, натомість помітнішими стають зв'язки із східними регіонами євразійських степів (з наук. літ.);
Партизанський загін мужньо бився з іноземними загарбниками, завдаючи ворогові відчутних ударів (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)