візир
ВІЗИ́Р¹, а, ч.
1. Пристрій у фото- або кіноапараті для наведення об'єктива на предмет знімання; видошукач.
Здавалося, що фотоапарат приріс до його очей, – кореспондент на весь світ намагався дивитися лише через візир (В. Собко).
2. Механічне або оптичне пристосування для наведення зорової труби кутомірного, далекомірного або спостережного приладу у напрямку візування.
Прилад складається з лінійки – рівня з двома візирами: горизонтальним і під кутом 45 ° до горизонталі (з наук. літ.);
Візир споряджено керованим дзеркалом для відслідковування цілі з дистанції до 300 км (з наук.-техн. літ.);
Для вимірювання кутових висот світил над горизонтом зручно використати транспортир, на якому закріплена лінійка з візирами і висок (з навч. літ.).
ВІЗИ́Р², заст. ВЕЗИ́Р, а, ч.
У деяких мусульманських країнах – титул міністра або вищого урядового сановника, а також людина, що носить цей титул.
Султан Мелік-шах зовсім звірився на свого візира, дав йому повну власть [владу] у державі (А. Кримський);
– А султан так розлютував на візира Насух-башу за те, що випустив він козаків у море, що наказав повісити його (З. Тулуб).
(1) Вели́кий візи́р, іст. – прем'єр-міністр в Османській імперії.
Прибув новий гонець. Тепер уже від великого візира Пірі Мехмеда-паші з Стамбула (П. Загребельний);
Hyp Алі спокійно вислухав вибух безсилого гніву великого візира (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)