візир
ВІЗИ́Р¹, а, ч.
1. Пристрій у фото— або кіноапараті для наведення об’єктива на предмет, який фотографують; видошукач.
Здавалося, що фотоапарат приріс до його очей, — кореспондент, на весь світ намагався дивитися лише через візир (Собко, Стадіон, 1954, 220).
2. військ. Деталь прицілу з вузькою щілиною.
3. спец. Щілина для візування.
Цей прилад складається з лінійки — рівня з двома візирами: горизонтальним і під кутом 45° до горизонталі (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 71).
ВІЗИ́Р², а, ч. За середньовіччя вищий урядовий сановник у деяких країнах Близького й Середнього Сходу.
Султан Мелік-шах зовсім звірився на свого візира, дав йому повну власть у державі (Крим., Вибр., 1969, 223);
— А султан так розлютував на візира Насух-башу за те, що випустив він козаків у море, що наказав повісити його (Тулуб, Людолови, І, 1957, 61).
Словник української мови (СУМ-11)