візит
ВІЗИ́Т, у, ч.
1. Відвідини кого-небудь, перев. офіційні.
– Поїдь завтра з візитом в Миронівку до директора (І. Нечуй-Левицький);
– Я можу пробути у вас не довше як півгодини, інакше мій візит може здатись підозрілим (І. Микитенко);
Через якийсь час має приїхати в Житомир з візитом попечитель Київського учбового округу (Валерій Шевчук);
Відсутність космічних візитів на Землю пояснюється фахівцями по-різному (з наук. літ.);
З дружнім візитом для відзначення 70-річчя Дніпрогесу до Дніпропетровська прибув Президент Росії (з газ.).
2. Відвідання лікарем хворого вдома.
– Ma cher amie! – сказала баронеса до Софії зараз по візиті лікаря, що таки частенько навідував її, – прошу вас, пам'ятайте про мої ліки, порошки та води (Леся Українка);
– Коли хтось у мене на роботі калічивсь, я лікаря викликав і платив йому за візит (А. Шиян).
(1) Візи́т вві́чливості – формальне відвідання кого-небудь для засвідчення поваги.
Візити ввічливості потроху рідшали і, зрештою, – припинилися. Громадські доручення були виконані (О. Бердник);
Візит ввічливості повинен бути обов'язковою процедурою перед початком переговорів (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)