візничий
ВІЗНИ́ЧИЙ, чого, ч., заст.
1. Візник (у 1 знач.).
[Петро:] Треба тільки свого візничого відправити, нехай не жде (В. Самійленко);
Колісниця зачепилася колесом за стовп, перехнябилася, візничий ще тримався в тому неймовірному нахилові до земної поверхні (П. Загребельний).
2. (з великої літери), астр. Назва сузір'я Північної півкулі.
Затихало село. З-за хат високо піднявся Візничий, помандрували тісною купкою на захід Стожари, і Віз опустив золоту війю над самою землею (М. Стельмах);
Бог війни Гефест винайшов колісницю, за що Зевс примістив його у небо у вигляді сузір'я Візничого (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)