віко
ВІ́КО, а, с.
Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають.
Коровай поклали на віці од діжі (І. Нечуй-Левицький);
Скриня була важка. Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило (М. Коцюбинський);
Потім вона сама відкрила віко [піаніно], притягла стільчик і сіла (Г. Хоткевич);
Перші грудочки, перемішані з сльозами, глухо впали на віко домовини (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)