віко
ВІ́КО, а, с. Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають.
Коровай поклали на віці од діжі (Н.-Лев., III, 1956, 73);
Скриня була важка. Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило (Коцюб., І, 1955, 30);
Перші грудочки, перемішані з сльозами, глухо впали на віко домовини (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 153).
Словник української мови (СУМ-11)