вікінг
ВІ́КІНГ, а, ч.
Морський воїн давньої Скандинавії.
Вони не хочуть іти до конунга на Готланд, – кивнув Сігурд на мурашник вікінгів коло пристані (В. Малик);
Колись: вікінги та нормани далекі пінили моря, – тепер: крізь синяву туманну огні дредноутів горять (В. Сосюра);
* Образно. Калокір хотів відповісти з гідністю, але вкусився за язик. Де запорука, що цей степовий вікінг не образиться і не вхопиться за меч? (Б. Лепкий);
І він, вікінг двадцятого віку, поведе їх назустріч славі (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)