вікінг

ВІ́КІНГ, а, ч. Морський воїн давньої Скандінавії.

Колись: вікінги та нормани далекі пінили моря, — тепер: крізь синяву туманну огні дредноутів горять (Сос., І, 1957, 312);

*Образно. І він, вікінг двадцятого віку, поведе їх назустріч славі (Гончар, Таврія.., 1957, 494).

Значення в інших словниках

1. вікінг — ві́кінг іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вікінг — Варяг  Словник чужослів Павло Штепа
3. вікінг — -а, ч. Морський воїн давньої Скандинавії.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вікінг — ВІ́КІНГ, а, ч. Морський воїн давньої Скандинавії. Вони не хочуть іти до конунга на Готланд, – кивнув Сігурд на мурашник вікінгів коло пристані (В.  Словник української мови у 20 томах