вінчання
ВІНЧА́ННЯ, я, с.
1. Здійснення шлюбного церковного обряду.
В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (І. Нечуй-Левицький);
Вінчання спізнилося о цілі [аж на] дві години. Замість пів до восьмої, щось аж по десятій рушив похід до церкви (Б. Лепкий);
[Шумейко:] А пам'ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (І. Микитенко);
Вдруге в житті надягала Євпраксія урочисті шати імператриці .. Вперше це було перед вінчанням у Кельні і ось тепер, коли відважилася вбратися так, щоб здобути собі волю (П. Загребельний);
Таїнство вінчання.
2. Коронування (про монарха).
Макарію, очевидно, належала думка про вінчання на царство молодого Івана (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)