вінчання

ВІНЧА́ННЯ, я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду.

В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (Н.-Лев., II, 1956,181);

[Шумейко:] А пам’ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (Мик., І, 1957, 507).

Значення в інших словниках

1. вінчання — вінча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. Вінчання — див. Таїнство Вінчання  Словник церковно-обрядової термінології
3. вінчання — -я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вінчання — ВІНЧА́ННЯ, я, с. 1. Здійснення шлюбного церковного обряду. В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (І. Нечуй-Левицький); Вінчання спізнилося о цілі [аж на] дві години.  Словник української мови у 20 томах
5. вінчання — Ві́нча́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. вінчання — Вінчання, -ня с. Вѣнчаніе. Май має, коса грає, од вінчанім йдучи. н. п.  Словник української мови Грінченка