вінчаний

ВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вінча́ти 1, 2, 4, 5.

Вінчані мережаними карнизами колони.. вражали око (Юхвід, Оля, 1959, 222);

[Сінон:] Понад Стіксом каламутним, понад Летою важкою Ходять лаврами вінчані тіні (Л. Укр., II, 1951, 318);

[Старшина:] Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? (К.-Карий, І, 1960, 39);

// У знач. прикм.

Серед неправди і лукавства Царюють вінчані кати (Черн., Поезії, 1959, 116).

Значення в інших словниках

1. вінчаний — ві́нчаний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. вінчаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до вінчати 1), 2), 4), 5). || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вінчаний — ВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до вінча́ти 1, 2, 4–6. [Сінон:] Понад Стіксом каламутним, понад Летою важкою Ходять лаврами вінчані тіні (Леся Українка); Вінчані мережаними карнизами колони .. вражали око (Л.  Словник української мови у 20 томах
4. вінчаний — Ві́нча́ний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)