вінчатися
ВІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Вступати в шлюб за церковним обрядом.
Чи всі ж тії та вінчаються, Що любляться та кохаються? (з народної пісні);
В церкві вінчалось разом десять пар молодих (І. Нечуй-Левицький);
Цивільні закони не були стійкими, .. дано молодим волю по обрученні вінчатися чи розійтися (І. Огієнко);
* Образно. Коли туман вінчається з імлою І поруч для розмов нема нікого, Надходить смуток у плащі рудому І переслідує уперто й люто (Ю. Винничук).
2. Приймати вінець, корону на знак монаршої влади (царської, королівської і т. ін.); коронуватися.
Він наклав на князя вінець, пробурмотів благословення і необхідні при цьому слова: “Вінчається на кесаря землі Руської раб Божий Георгій, рекомий Ярослав” (П. Загребельний).
3. перен. Завершуватися, закінчуватися чим-небудь.
Якийсь незрозумілий триб життя людського: все, що починається добре, здебільшого закінчується погано, веселе вінчається сумним, а безмрійне тяжкою думою (Ю. Мушкетик);
Лемківські церкви – тризрубові, і кожний зруб вінчається окремим верхом (з наук. літ.);
Не всі його плани вінчалися успіхом. Данилові не вдалося утримати Київ (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)