віск
ВІСК, во́ску, ч.
1. Органічна речовина жовтого або білого кольору, яку виробляють бджоли для стільників.
Теплий солодкавий дух воску, що стікав по свічках, підіймав з грудей до горла жалість (М. Коцюбинський);
Той факт, що бджоли самі виділяють віск для будівництва стільників, тепер загальновідомий (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Було видно: не характер в Антоніни Никонівни – віск. З неї хоч свічки ліпи (Ю. Збанацький);
* У порівн. Єзуїтська колегія .. виховуватиме вірних слуг світового костьолу, котрих, немов віск, можна завжди втиснути в потрібну форму (Р. Іваничук).
2. Структурно близька до бджолиного воску маса мінерального або рослинного походження.
У копальнях земного воску бачив Яким чималі дива... (С. Ковалів);
На поверхні листків багатьох рослин спостерігається утворення тонкого шару воску, який виділяється клітинами епідермісу (з навч. літ.).
◇ Бода́й (щоб) ти (він, вона́ і т. ін.) ска́пав, як віск див. ска́пувати;
Вилива́ти з во́ску [тала́н-до́лю] див. вилива́ти;
Затика́ти (затуля́ти, рідко зату́лювати) / заткну́ти (затули́ти) ву́ха [ва́тою, рідко во́ском] див. затика́ти¹;
Се́рце з во́ску див. се́рце;
Та́нути / ста́нути як (мов, ні́би і т. ін.) сві́чка (віск [на со́нці]) див. та́нути;
(1) Як віск, зі сл. жовтий – дуже, надзвичайно.
– Як ти змарніла, Гаїночко! – промовив Зінько.. – Сам гарний: жовтий як віск, а худий як скіпка, ще й очі позатягало (Б. Грінченко);
В почекальні брудній у кутку під залізною печею [піччю] сидить молодиця, жовта як віск (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)