вісняк
ВІСНЯ́К, а́, ч., діал.
Струг.
З ними [ґонтарями], з сокирою та вісняком на плечах, він перемандрував усі гори від Сянока аж до Микуличина (І. Франко);
Олексій хотів зараз роздягтися і взятись за вісняк, але Серпанка не дав йому (А. Чайковський).
Словник української мови (СУМ-20)