вісниця
ВІ́СНИЦЯ, і, ж.
Жін. до ві́сник 1, 2.
Ластівко, ти, вісниця добра, зупинись біля мого двора (М. Сингаївський);
Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога Іріда Вістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
* Образно. Люблю, як темний ліс заграє на кордоні, І перші вісниці шумливої весни – Чарівні ластівки в своїм веселім дзвоні До нас спускаються з ясної вишини (Є. Фомін);
* У порівн. Кілька разів Саня сама відносила протоколи аналізів до цеху і там зустрічали її, мов вісницю перемоги (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)