вісниця
ВІ́СНИЦЯ, і, ж. Жін. до ві́сник 1, 2.
Кілька разів Саня сама відносила протоколи аналізів до цеху, і там зустрічали її, мов вісницю перемоги (Шовк., Інженери, 1956, 103);
Люблю, як темний ліс заграє на кордоні, І перші вісниці шумливої весни — Чарівні ластівки в своїм веселім дзвоні До нас спускаються з ясної вишини (Фомін, Вибр., 1958, 175).
Словник української мови (СУМ-11)