вісник
ВІ́СНИК, а, ч.
1. Той, хто приносить якусь звістку; вістун.
– Чому це я один маю бути вісником Йовової новини? (Б. Лепкий);
Поїхав вісник на прудкім верблюді Та й переказує цареві Туру [вість] (А. Кримський);
Бідний синок, як почув царських вісників, красно вбрався і прийшов до царя (А. Калин);
Вона була вісником від командира і безумовно мала бойовий наказ (С. Голованівський);
Влетіти і впасти, як падали колись гінці – вісники перемоги – на майданах античних міст (О. Гончар).
2. перен. Ознака чого-небудь, виразник чогось; провісник.
Із рук дітей у височінь злетіли З веселим плеском білі голуби, Весни і миру вісники крилаті (М. Рильський);
У наші обличчя дихнула прохолода – вісник близької води (М. Чабанівський);
– Кому ж, як не нам, бути якщо не борцями, так вісниками нового! (П. Колесник);
Вісником новорічного провесняного сонця в давнину довго був вівсяний дух Овсень (з наук.-попул. літ.).
3. Складова частина назв деяких періодичних видань.
Посилаю Вам .. другу частину “Fata morgana”, яку я надрукував літом у Київському журналі “Літературно-науковий вісник” (М. Коцюбинський);
Вісник Національної академії наук України.
Словник української мови (СУМ-20)