вістовик
ВІСТОВИ́К, а́, ч., рідко.
Те саме, що вісту́н 1.
* У порівн. Аж ось і вітерок [вітерець] де не взявся: тихо зашелестівши листвою, він пробіг понад землею, наче вістовик скрикнув: “Стережіться!” (Панас Мирний);
Вранці Вишневецький послав вістовика довідатись, що таке скоїлось в Домініковому обозі (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)