вістря
ВІ́СТРЯ, я, с.
1. Тонкий, загострений або звужений кінець якогось предмета.
Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев'яний конус .. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб);
Всі колючі гілки, здається, умисне спрямувались своїми вістрями Серьожці межи очі (О. Гончар);
До темного захмареного неба знеслось розпечене вістря ракети (Ю. Бедзик).
2. Гостра, різальна сторона якого-небудь знаряддя; лезо.
Кожний обзирає обух, пальцем пробує, чи гостре вістря (І. Франко);
Трохим Іванович узяв її [стамеску] в руки, з цікавістю розглядав сталь, пробував вістря кінчика, відточеного, мов бритва (А. Шиян);
Якщо на вістрі крихта бруду – Всю зброю пожере іржа (Д. Павличко).
3. Невеликий, звичайно загострений предмет, прикріплений до кінця іншого предмета (списа, стріли, гарпуна і т. ін.).
Мисливці, озброєні списами з довгими міцними вістрями з ікл мамонта, луком зі стрілами тощо, мали всі підстави для позитивних результатів мисливської діяльності (з наук. літ.).
4. перен. Найістотніша частина чогось, спрямована на боротьбу з чим-небудь.
Всім своїм вістрям поема Т. Шевченка “Неофіти” спрямована проти царського самодержавства (з наук. літ.);
Князь Олег проводив традиційну для його попередників зовнішню політику, вістря якої було спрямоване на Візантію (з наук.-попул. літ.).
◇ Бу́ти на ві́стрі див. бу́ти;
(1) На ві́стрі ножа́, зі сл. бути – у ризикованому, небезпечному становищі.
Його любов і ненависть були на вістрі ножа.
Словник української мови (СУМ-20)