вісточка
ВІ́СТОЧКА, и, ж.
Пестл. до вість 1.
Княжна .. думає: як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись? (з казки);
Тужливо ллється мова доні, благаючи ворона однести вісточку неньці. І кряче ворон в темнім гаї, неньку сповіщаючи (В. Винниченко);
Діти знайшли одне одного, а прибитися до рідної землі чи подати вісточку про себе не можуть (Д. Міщенко);
“Я тебе полюбила, княже, – говорила тоді Рогніда, – а ти подумай, дай мені вісточку з города Києва” (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)