вітати
ВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. кого і без дод. Звертатися до кого-небудь з привітом, виявляючи доброзичливість (у листі, під час зустрічі і т. ін.).
Добривечір, голубко! Пишу ввечері, тому так і вітаю (М. Коцюбинський);
Максим помахом шапки вітає птахів, що з року в рік зимують у цьому закутку (М. Стельмах);
// Оплесками або словами виявляти приязнь, прихильне ставлення до когось.
Київ вітав свого володаря, свого милосердного опікуна бідних і пригнічених (Б. Лепкий);
Усі присутні звелися на ноги і довго не могли заспокоїтись, вітаючи улюбленого письменника (П. Тичина);
Тисячі трудящих міста .. стояли на тротуарах, вітаючи легендарних героїв (О. Гончар).
2. кого, кого з чим. Висловлювати комусь почуття радості, задоволення з приводу якоїсь події, успіху і т. ін.; поздоровляти.
Після спектаклю всі товпились коло неї, вітали її, руки стискували і всі в одно впевняли, що у неї – талант... (С. Васильченко);
Дві високі щогли прикрасились десятками різних прапорців. Корабель вітав населення Лебединого острова з рибальським святом (М. Трублаїні);
Товариші весело вітали її з успіхом (О. Донченко).
3. що. Позитивно сприймаючи, схвалювати що-небудь.
Інколи перед очима Ісідора спалахували вогняні іскри, полум'яні блискавиці .. І він вітав ті феєричні спалахи, як вісників небувалого світу (О. Бердник);
Компроміси треба вітати. Але не ті, що вихолощують серцевину реформування правової системи в державі (із журн.);
Можна тільки вітати жваві, а подекуди гострі дискусії, зокрема такі, що обговорюють проблеми історичного минулого (із журн.);
* Образно. Сонце з неба сміється, а в Левантини рясним дощем сльози капають; квітки радісно вітають життя молоде, а бідолашна своє життя проклинає... (Б. Грінченко);
Десь шепотом явір вітає весну (Б.-І. Антонич).
4. кого і без дод. Гостинно приймати когось.
– Милості просимо! садовіться, – вітає Лукашиха Павла (Марко Вовчок);
[Хуса:] Я, власне, хтів тебе просити, щоб помогла мені гостей вітати (Леся Українка);
// чим, рідко. Пригощати, частувати.
– Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер Петрівка, такий важкий час, – бідкалась Балашиха (І. Нечуй-Левицький);
Він і вблагав княгиню запросити послів уже не до неї, як перш, а до нього, Адаміса. Й вітав гостей, як і чим тільки був спроможний (І. Білик).
5. кого, заст. Запрошувати.
Шеляга виймає І за того остатнього Музику наймає, І нерівню титарівну У танець вітає! (Т. Шевченко);
Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок).
6. без прям. дод., рідко. Те саме, що захо́дити 1.
Хто вірно кохає, той часто вітає (Номис);
// Гостювати в кого-небудь.
Недавно те було, як ти 3 своїми рідними братами Вітав у нас... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)