вітатися
ВІТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., до кого, з ким і без дод.
Висловлювати, виражати жестом вітання під час зустрічі; здоровкатися.
Катря прощалася так само, як віталась... (Марко Вовчок);
– В тебе, Павлусю, гостя! – крикнула здивована дядина й кинулась вітатись з Настусею (І. Нечуй-Левицький);
Дорогою зустрінувся з Орликом, віталися, питали про здоров'я (Б. Лепкий);
Всі присутні були між собою добре знайомі: віталися один до одного (Ю. Смолич);
Чи ви звертали увагу на це – на Україні то явище примітне: вітаються люди й сказать слівце прагнуть якесь привітне? (Д. Білоус);
* Образно. Стоять смереки рівними зеленими хоругвами, вітаються шумом, клоняться коронами одна другій, а все тому, що от весна прийшла (О. Кобилянська);
Сонце заглядало до Сироватки двічі на день, віталося й прощалося (Ю. Мушкетик);
Дзвіниця палахкотіла рожевим блиском, вітаючись з ранковим сонцем (О. Бердник);
Ти вся – із щастя! І з тобою Ще не вітаються печаль, Та біль з розлукою німою, І нелюбові чорна даль... (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)